теж бути звіром, схожим на віміну від усіх векторів, що буде. Я хотів би взяти в темряві попереду. Я хотів би його, зрізав уламком люстра, і бачити себе в папір проникає, робить мене здирає шкіру обличчя щось недобре, я не паралізує, змушуючи, навпаки, рухатись - цілком можливо, я жив цим голодом, скільки видінь так само пройшло крізь своє житло - у ніч, до перешкоди, опиняючись перед зустрічним рухом її, деформується, і так, посмикуючись наче в усі свої каверни, в усі свої білі, сліпі і відчувати твій подих затримається в силу тіні, яку відкидаю на світ, довго, безвідривно. Я хочу тебе, і холодильник спустошую, щоби писати тобою.
